Працюючий – що (котрий, який) працює – трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівник

Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо – найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо – найкраща пора для відпочинку трудящих».

Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». – М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним...» – П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників». – В. Еллан); трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі і раді вільних полів трударі». – П. Воронько), трудяка («... я сів у тритонку до шофера Н. ...Це був справжній трудяка». – О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». – І. Ле).

Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник – «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або – співробітників ) цього науково-дослідного інституту...».

Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник

«Ви стрибатимете, а я... поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», – читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав...)», – або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван...».



Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається...», – або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається...», – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати – утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».

Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», – замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», – замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «...закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).

Хвилюючий – що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний

У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», – де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох...» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».

Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». – Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». – В. Козаченко), збудний (збудливий) («Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях». – Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина». – Словник за редакцією А. Кримського).

Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це бентежна розповідь про подвиг»; «Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!

ДІЄПРИСЛІВНИКИ

Українська мова, будучи біднішою на дієприкметникові форми проти російської, має далеко більше від неї дієприслівників. Наша класична література й живе народне мовлення, пісні, казки, прислів'я, приказки й приповідки рясніють дієприслівниками. Наведемо кілька прикладів: «Чого сидіти отакеньки, руки, склавши, не мавши ні діла, ні розваги?» (Марко Вовчок); «І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Не кайся, рано вставши, молодим оженившись» (М. Номис); «Доброго здоров'я пивши!» (з живих уст).

Цікаві випадки бувають у зразках народного мовлення, де дієприслівник інколи пов'язується не з підметом, як у попередніх прикладах, а з додатком: «Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи й зброю несучи» ( «Материалы и исследования» П. Чубинського); «Благословіть же мене, у шлюб уступаючи» (Г. Квітка-Основ'яненко). Дієприслівники йдучи, ведучи, несучи, уступаючи походять від давньослов’янських активних дієприкметників, які зникли в сучасній українській мові, але збереглися в російській, де ці речення звучали б у перекладі так: «Прошу тебя, не заморозь меня, да не так меня, как мужа моего, из похода идущего, коня ведущего, коня ведущего и оружие несущего», «Благословите же меня, в брак вступающего». Такі явища інколи трапляються й у російській мові, якось у байці І. Крилова: «Увидя то, на мысли волку спало», – але рідше, ніж в українській.

У попередньому розділі про дієприкметники ми вже бачили ті випадки, коли замість невластивого українській мові активного дієприкметника стоїть дієприслівник, приміром, у цій фразі: «Жовтіли, спіючи, ниви» – замість: «Жовтіли спіючі ниви», – як написав сучасний поет. Ще частіше користується українська мова дієприслівниками, заміняючи ними віддієслівні іменники з прийменниками по, при, після. По-українському слід казати не «По закінченню роботи треба прибрати своє робоче місце», а – «Закінчивши роботу, треба прибрати...»; не «При читанні вголос треба правильно наголошувати слова», а – «Читаючи вголос, слід правильно...»; не «Після закінчення звіту я перевірю його ще раз», а – «Закінчивши звіт, я перевірю...». Звісно, ці фрази можна побудувати й так: «Після того як закінчиш роботу, треба прибрати»; «Коли читаєш уголос, правильно наголошуй...»; «Коли закінчу звіт, я перевірю...».

Таке широке вживання дієприслівників надає українській мові легкості вимовляння й мелодійності. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець природну красу нашої мови.




7610465635902529.html
7610521974939805.html
    PR.RU™